Допоміжні репродуктивні технології посідають важливе місце та відіграють вагому роль як з точки зору медицини так і в юридичному аспекті проведення програми. В Україні сурогатне материнство відносно нова допоміжна репродуктивна технологія, необхідність в якій збільшується щорічно. Суть сурогатного материнства полягає в тому, що сурогатна матір добровільно погоджується виносити чужу дитину, яка після народження буде передана своїм генетичним батькам, які змушенні звернутись до такого методу через стан свого здоровя. Ця репродуктивна технологія є складною не лише з медичного та етичного, але й з юридичного погляду. Давайте розглянемо правову характеристику сурогатного материнства та цивільно-правові відносини, що виникають у процесі реалізації цієї медичної програми.

Правове регулювання сурогатне материнство за своєю правовою природою слід віднести до галузі сімейного права, але через брак нормативно-правого підґрунтя зарано виокремлювати в самостійний інститут права. Правове регулювання сурогатного материнства в Україні обмежується небагатьма нормативно-правовими актами, серед яких:

  • Сімейний кодекс України
  • Цивільний кодекс України
  • Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р.;
  • Наказ Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ) «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» від 23.12.2008 р. № 774;
  • Порядок Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні

У сукупності зазначені нормативно-правові акти регулюють як медичні, так і правові аспекти сурогатного материнства. Так, ст. 123 Сімейного кодексу України встановлює, що в разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Відповідно до ст. 139 цього ж Кодексу оспорювання материнства жінкою, яка народила дитину, не допускається. Таким чином, дитина вважається такою, що походить від генетичних батьків, а сурогатна матір на законодавчому рівні повністю позбавлена прав на народжене нею маля. Слід зазначити, що аналогічна норма має юридичну силу лише в деяких штатах США.  Європейська практика має інший підхід: матір’ю дитини є жінка, що її народила. На це, зокрема, звертається увага в доповіді комісії Ради Європи «Штучне запліднення» 1989 р. Вона має диспозитивний характер, але принципів, закладених у ній, дотримується більшість країн. Наприклад, у тих небагатьох країнах, де сурогатне материнство дозволене (у Фінляндії, Великобританії, Греції, Російській Федерації), генетичні батьки можуть бути записані батьками дитини лише зі згоди сурогатної матері. Суб’єктний склад програми сурогатного материнства аналіз чинного законодавства України дозволяє виокремити трьох суб’єктів правовідносин, пов’язаних із сурогатним материнством: подружжя; сурогатну матір; медичний заклад.

Щодо першого суб’єкта зауважимо, що законодавець обмежив коло осіб, які можуть звернутися до медичних установ для реалізації програми сурогатного материнства. Так, генетичними батьками дитини, народженої за допомогою сурогатного материнства, можуть стати лише особи, які перебувають у шлюбі, тобто в сімейному союзі жінки та чоловіка, зареєстрованому в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Крім того, українське законодавство дозволяє іноземцям користуватися послугами сурогатних матерів.

Наступним суб’єктом правовідносин є сурогатна матір. Відповідно до Наказу МОЗ № 787 нею може бути виключно повнолітня дієздатна жінка, яка має власну здорову дитину, за наявності добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань. Проте на практиці батьки можуть висувати до потенційної сурогатної матері додаткові вимоги, як-от: сімейний стан (одружена, неодружена), наявність декількох власних дітей  тощо.

Третім суб’єктом є медичний заклад, відповідальний за здійснення всіх необхідних процедур. Згідно з наказами МОЗ № 24 та 787 методики допоміжних репродуктивних технологій здійснюють лише спеціалісти, які мають необхідні професійні навички, виключно в акредитованих закладах охорони здоров’я за вибором пацієнтів. Право громадян на звернення до таких закладів гарантує ст. 281 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що повнолітні жінка або чоловік можуть звернутися за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальним програм допоміжних репродуктивних технологій. 

Цивільно-правий аспект відносини, що виникають між генетичними батьками та сурогатною матір’ю, регулюються не лише сімейним законодавством. Враховуючи, що між суб’єктами програми сурогатного материнства виникають особисті немайнові і, як правило, майнові відносини, доцільно розглянути їх з погляду цивільного права. Перед початком реалізації програми між генетичними батьками та сурогатною матір’ю укладається відповідний договір. У такий спосіб сторони правовідносин закріплюють права й обов’язки та встановлюють відповідальність, які виникають у зв’язку з реалізацією програми сурогатного материнства. Третьою стороною договору може бути медичний заклад, хоча іноді з ним підписують окремий договір. Відносини, що виникають між суб’єктами сурогатного материнства, регулюються загальними положеннями Цивільного кодексу України про договір. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Він є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договору даного виду, а також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода. Враховуючи, що сурогатне материнство в Україні залишається законодавчо неврегульованим, пропонуємо власний погляд на істотні умови договору.

Укладаючи договір між генетичними батьками та сурогатною матір’ю, слід звернути увагу на:

  • предмет договору;
  • умови та порядок виконання договору;
  • порядок розрахунків між сторонами (у разі відплатності);
  • права та обов’язки сторін;
  • строк дії договору;
  • відповідальність сторін;
  • страхування;
  • конфіденційність.

На етапі завершення лікувальної програми сурогатного материнства батьки зобов’язані в 30 денний термін з моменту одержання медичного свідоцтва про народження зареєструвати дитину в органах РАЦСу, з додержанням специфічної процедури реєстрації дитини, яка відрізняється від звиклої реєстрації народження дитини.

Сурогатне материнство це прекрасна можливість народити омріяне маля та відчути безмежне щастя батьківства.

Зв’яжіться з нашими спеціалістами для детальної консультації юриста з питань допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ лікування).