Сім’я, родина – найвища цінність, яка змінює людей, робить життя щасливим та повноціннимю. Батьки виконують важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства та нашого майбутнього.

Статтею 141 Сімейного Кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Однак на практиці це дещо відрізняється.

Як правило, після розірвання шлюбу, дитина залишається з матір’ю, що зумовлено засадами материнства, ціностями та переконанням, що лише мати може дати дитині необхідну любов та турботу. В зв’язку з цим, вважаю за необхідне висвітлити проблему обмеження прав батька, тому висловлюю рекомендації виходячи з професійного досвіду.

Перш за все, хочу звернути увагу що законодавством передбачена можливість мирного вирішення питання, щодо спілкування з дитиною, шляхом укладання договору про здійснення батьківських прав тим з подружжя, хто проживає окремо. В даному договорі сторони можуть визначити періодичність та тривалість побачень, матеріальну забезпеченість дитини тощо. Проте право на спілкування з дитиною обмежене бути не може.

Трапляється, що матір не бажає вирішувати такі питання мирно і усіляко чинить перешкоди вільному спілкуванню дитини з її рідним батьком, не дає можливості брати учать у вихованні дитини, бачитися з нею, або навіть не надає інформації щодо навчання, медичного обстеження, проводження дозвілля їх спільної дитини. Незважаючи що це протиправно, однак ніякої відповідальності на даній стадії матір не несе. Тому, надзвичайно важливо визначити вірну лінію поведінки у разі створення останньою перешкод належному праву спілкування з дитиною та її виховання.

Статтею 158 Сімейного кодексу України закріплено право того з батьків, хто проживає окремо, звертатися із заявою до органу опіки та піклування з метою визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Проаналізувавши умови життя батька, його ставлення до дитини, інші обставини, орган опіки i піклування затверджує графік часу спілкування з дитиною кожного із батьків. Варто зазначити, що рішення органом опіки та піклування, є обов’язковим до виконання.

Однак, часто трапляються випадки, коли батьки не дотримуються рішення органу опіки та піклування, ставляючи на перший план не інтереси дитини, а власну неприязнь до колишнього подружжя. Хоча, як зазначалося, рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, звертаю увагу, що з практики органи виконавчої служби України не мають права примусити виконувати дане рішення того з батьків, з ким проживає дитина.

З метою уникнення можливих порушень прав батька на можливість спілкування та виховання дитини, з метою стимулювання батьків дотримуватись рішення органу опіки та піклування, Сімейний кодекс передбачає можливість звернення до суду (ст. 159 СК України). Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні сина чи дочки, місце та час їхнього спілкування. Для звернення до суду необхідно грамотно скласти позовну заяву, в якій потрібно викласти всі ті факти, що і в заяві до органу опіки та піклування. Звертаю увагу, що батько не обмежений у зборі доказів, тому все залежить від його активної участі у даному процесі (це можуть бути свідчення родичів, друзів, сусідів, вчителів, вихователів і т.д.). Ось і виходить, що чоловікові для того, щоб брати активну участь у вихованні дочки та сина потрібно довести той факт, що він є гідним членом суспільства, гідним громадянином, а потім вже може претендувати на роль батька для рідної дитини.

Під час вирішення спору, щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. В практиці далеко непоодинокі випадки налаштування дитини проти батька, видумуючи негативні риси характеру останнього. Досить часто в моїй практиці траплялися випадки, коли колишні дружини бажають бути присутніми при спілкуванні колишнього чоловіка з їхньою дитиною, обгрунтовуючи це «стресовим станом дитини». Тому я рекомендую долучити до даної проблеми дитячих психологів з Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які, після спілкування з дитиною нададуть об’єктивний висновок чи є необхідною присутність матері при таких зустрічах. В окремих випадках на стадії судового розгляду є можливість здійснити психологічну експертизу на факт того, чи є у дитини психологічні травми від спілкування з батьком. Однак, потрібно пам’ятати, що процедура проведення подібної експертизи не досить приємна і не комфортна для дитини, тому порадила б батькам знайти в собі сили на пошуки компромісів задля щасливого та здорового дитинства дитини.

Підсумовуючи вищевикладене, пропоную визначити рекомендований алгоритм дій у випадку, коли матір чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною:

  • Написати заяву до органу опіки та піклування з метою встановлення графіку зустрічей батька з дитиною;
  • Одночасно подати до суду позовну заяву про усунення перешкод та встановлення способу участі батька у вихованні дитини.

Після задоволення судом позовної заяви виникає інша проблема – реалізація даного рішення. Графік побачень, знову ж таки, потребує взаємних проступків та домовленості між колишнім подружжям. Але якщо батьки перебувають в стані конфлікту, зробити це неможливо. І саме в такій ситуації батько змушений звертатись до органів виконавчої служби за допомогою у реалізації даного рішення, що також зумовлює виникнення конфлікту та напруженою комунікації. Тому, вважаю, що робота адвоката в подібних справах полягає не лише в допомозі отриманні рішення суду, але і в необхідності консультування сторін про наслідки його невиконання, з усвідомлення спільних інтересів колишнього подружжя – благополуччя та щастя дітей.

Варто зазначити, що законодавством передбачено і методи впливу на матір, яка чинить перешкоди на спілкування батька з дитино, а саме, ст. 159 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. А також цією статтею передбачено, що у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Варто зазначити, що не виконуючи рішення органу опіки та піклування тим з подружжя, хто проживає з дитиною, перш за все обмежує власну дитини у її правах, позбавляє її необхідної турботи, тепла та батьківського піклування. Адже неправильні та неприпустимі методи виховання дитини можуть призвести до неправильних життєвих установок, може згубно вплинути на світогляд та поведінку, а якщо дитина буде рости в атмосфері довіри, взаєморозуміння, то, як доведено відомими психологами, у підсвідомості буде бажання створити власну міцну сім’ї.

Анастасія Герман
Юридичний офіс Герман Дячишин